То что у нас внутри..

[zhamnov_misk]

Я против человека утверждающего об несуществовании любви... об небрежности... слипоте...я против человека утверждающего об ничтожности людей... об их ненужности... я против пессимизма и конца света...Я Верю, Надеюсь, Люблю!!!
Любовь для каждого своя... и каждый желает ее посвоему...но это неозначает что она фальшивка.....Она огромна и едина...единственное чувство способное перевернуть твою жизнь..Она всегда подленна, т.к. идет из самого сердца!!! И каждый сам решает хочет он ее или нет... Нужно уметь выживать после ударов жизни, уметь начинать все сначала...Зачем? Что б жить... В этом и отличие всех людей... они некамни... они Чувствуют!!! Мы никто без чувств... пустое место...
Я люблю единсвенного человека ради которого покинула родимые края, семью... пришлось пройти сложнейший путь в моей жизни... изменить свои заветы... и я нежалею ни о чем... всем бедам на зло растет моя любовь...
Я люблю людей... всех... и мне всеравно что они жестоки... я и дальше буду их любить.... и не в силах причинить им боль... я просто люблю....
Счастье для всех разное, свое... кому-то хватит и конфетки... а кому-то нужен целый нежестокий мир... Оно у нас общее в одном- нам всем нужна семья, наши родители, братья, сестры, друзья.... мы нужны друг другу... всегда нужны...как небу нужны облака...

[fundincimbDib]

Ніхто не каже, що кохання нема, головне знайти його! Про остальне: головне зрозуміти могутність СВОГО існування, головне сліпому побачити серцем і, насамперед, зачепитися за причину, через ЯКУ живемо!!

для мене:

Нужно уметь выживать после ударов жизни, уметь начинать все сначала...

Мовою писиміста (моєю мовою :lol: ): найди наступну причину... Люди, які вже все втратили і ЩЕ живуть, бояться смерті... Вони шукають причину щоб жити. Єдина річ, яка має право на увагу і шану, є надія. Якщо ти справді надієшся на ЩОСЬ (немає значення ЩО це) це оправдовує буття мильйонів людей... і мене, надіюсь (двояко). :unsure:
Надія - захистник життя
Любов - це ціль життя
Віра - провідник життя....
ІМХО

[ilona_k_msk]

Но вот посты тереть - это уж совсем! Свободу слова уж поспели отменить... я понимаю, что мои посты в данном разделе далеки от оптимизма, но все же картина бескрайней радужности - это иллюзия... Без темноты картина всегда будет резать глаза. :angry:
На последок, я позволю себе усомнится в том факте, что мои сообщения были восприняты правильно...

[Asepdatecedo]

кста о том что у вас внутри , особенно у некоторых, говорить просто некультурно, лучше промолчать ... По сути единственный нормальный человек из вас Joker .......

[zhamnov_misk]

Если у вас мистер Руп есть мнение о нас то пишите его в разделе Клуб, а не где попало!! Эта ветка для философствований!!!
Несорите, ПЛИЗЗ!!!

[fundincimbDib]

Сьогодні... дивлюся на годинник: 18:25 - "встигаю...".
-----------------------------------------------------------
Був тупий день.... спочатку школа, потім до окуліста мусів йти. Висновки не втішні... хоча могло бути гірше. От стою на зупинці і чекаю на маршрутку... це я на курси збираюся. Згодом бачу щось таки їде! Тільки так сліпе в очі водій, думаю: "хоча б дальні виключив, ідіот...". О! 89-ий.... для мене підходить, адже мені тільки до центру, а там пішаком і по-всьому. Даю йому цю пожовану гривню і сідаю. На цьому всі барви життя потухли...
-----------------------------------------------------------
Зупинка десь друга-третя... Сідає якась жіночка, мужик та пару хлопаків. Я думаю про своє... та й кожен в цей момент думав про СВОЄ. Хтось про дім, тепло, рідня... інші про дівчину/хлопця, решту про погоду чи ще щось таке... Сісти вже нікуди було і люди все заходили в машину і заходили... тісно не було, але чоловік з 4 стояло. Дивлюся на вікно, на людей, які ходять там, на машини та на момент відключилась моя пильність і я просто відключився від зовнішного світу... через деякий момент мене "розбудили" крики жінки:
-- Сісти, сісти!!!... -- Старший чоловік (що сидів на одне крісло дальше від мого), якому вона це говорила, не розумів чого вона хоче як і я... Але, почувши тривогу в голосі жіночки, вступив їй місце. Думаю: "що ж таке сталося, що так сісти треба?!.." Але через мить я перед очима бачу, як вона розвертає якогось чоловіка і пхає його на це крісло. "Але щось не так...." Тіло падає в сторону на крісло, але не сідає, а просто стукнулось об стікло і так стоїть. Було трохи темно і я не зразу все побачив... І глянув на його очі............................................... ......... В серці щось разок стукнуло і мертва тиша заполонила маршрутку... Його очі закотилися далеко за повіки і посекундно дьоргалося, лице налилось чевоним кольором, а рота перекосило в один бік. Все більше і більше було чути його хрюкіт і брикання. Судорги окутали все його тіло. В цей самий час рука бідолаги впала на спинку крісла і я її бачив за лічені сантиметри від себе... Було видно, як поміж всіма судоргами він старався декількома пальцями, якими очевидно на цей момент і міг володіти, схопитися за щось. При цьому лице не міняло свого образу. Жах охопив всіх пасажирів... Примушуючи себе побороти власний страх (аби чимось допомогти) я невдовзі поімчаю як невпинно бубню під себе одне слово:
-- Господи, Господи, Господи.... -- не міг я припинити це в такому стані....
Чолов"яга не втримався і впав на підлогу, не попадаючи по кріслу... Видно він не міг нічим керувати своє тіло......
-- Водій, стійте!! -- скрикнула вона! Від гальмів стоячі люди добре схопилися за перила, а його відкинуло від підлоги і покотився до виходу... Всі скрикули.... тишина. Лиця простих людей завмерли від шоку та жаху, який чим дужче розчавлював їхні серця. Не я один це відчував... Не знаю що я на наступний момент думав, але жаль дойшов до грудей і хотілося чимдуж крикнути!! Вона підскочила до будолаги і душероздираючим голосом промовила:
-- Тарасе... чуєш мене, Тарасе...?
-------------------------------------------------------------------------

все обійшлося добре. Він відповів, хоч не міг і шевельнутися...але в моїх спогадах залишиться назавжди його пальці, які, не зважаючи на судорги, "хапалися" за життя... і я зрозумів: життя беззупинно плине...і поки не збагнеш ціну виживання, ти завжди будеш дивитися на це іншими очима.

[griboviviz]

*з полегшенням видихнула*
Як добре, що він відповів! Надіюсь, що з ним все буде добре...

[fundincimbDib]

ти, навіть, уявити не можеш, як видихнули з полегшенням люди після цього ужасу...... :unsure: я вже не говорю уявити їх стан, про ЩО вони думали і ЯК вони це запам"ятали... чи стало це уроком життя це для них, як для мене?